Булінг (цькування) - це діяння учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров'ю потерпілого.

Закон України "Про освіту" доповнено аналогічним тлумаченням булінгу (цькування), а також перелічені його ознаки.

Типовими ознаками булінгу (цькування) є:
- систематичність (повторюваність) діяння;
- наявність сторін – кривдник(-ця) (булер), потерпілий(-а) (жертва булінгу), спостерігачі (за наявності);
- дії або бездіяльність кривдника(-ці), наслідком яких є заподіяння психічної та/або фізичної шкоди,  приниження,  страх,  тривога,  підпорядкування  потерпілого(-ої)  інтересам кривдника(-ці), та/або спричинення соціальної ізоляції потерпілого(-ої).
Учасниками освітнього процесу є (Закон України «Про освіту», ст. 52):
• здобувачі освіти;
• педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники;
• батьки здобувачів освіти;
• фізичні особи, які провадять освітню діяльність;
• інші  особи,  передбачені  спеціальними  законами  та  залучені  до  освітнього  процесу  у порядку, що встановлюється закладом освіти.

Варто  пам’ятати,  що  булінг  (цькування)  відрізняється  від  сварки  або  конфлікту  між дітьми кількома типовими ознаками:
• по-перше,  це  систематичність  (повторюваність)  діяння  –  вчинення  різних  форм насильства  (фізичного,  економічного,  психологічного,  сексуального,  також  і  за  допомогою засобів електронної комунікації) двічі і більше разів стосовно однієї і тієї ж особи;
• по-друге, булінг (цькування) майже завжди має злий намір, коли метою дій кривдника(-ці) є умисне заподіяння психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страху, тривоги, бажання підпорядковувати  потерпілого(-у)  своїм  інтересам  та/або  спричинення  соціальної  ізоляції потерпілого(-ої);
• по-третє, для булінгу (цькування) характерний дисбаланс сил – владний дисбаланс між кривдником(-цею) і потерпілим(-ою) (асиметричні відносини), різниця у фізичному розвитку, рівні  соціально-психологічної  адаптованості,  соціальному  статусі,  стані  здоров’я  (наявність  інвалідності чи особливих освітніх потреб), ментальному розвитку тощо;
• по-четверте, відсутність розкаяння у кривдника(-ці)

У закладі освіти в ситуації булінгу центральним суб’єктом є дитина. Тобто:
– діти можуть потрапляти в ситуацію булінгу (бути постраждалими) від інших дітей, педагогічних працівників, обслуговуючого персоналу, батьків здобувачів освіти, інших осіб, тобто всіх учасників освітнього процесу;
– діти можуть виступати в ролі кривдника(-ці) стосовно інших дітей, педагогічних працівників,  обслуговуючого  персоналу,  батьків  здобувачів  освіти,  інших  осіб,  тобто всіх учасників освітнього процесу.
         НормиЗакону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо  протидії  булінгу  (цькуванню)» не  регулюють відносини  між  педагогічними працівниками, обслуговуючим персоналом закладу освіти, батьками здобувачів освіти, іншими  особами.  Відносини  між  вище  згаданими  особами  регламентуються  іншими відповідними нормативно-правовими актами.

 

 Жорстоке  поводження  з  дитиною  –  це  будь-які  форми  фізичного, психологічного,  сексуального  або  економічного  насильства  над  дитиною,  зокрема домашнього  насильства,  а  також  будь-які  незаконні  угоди  стосовно  дитини,  зокрема вербування, переміщення, переховування, передача або одержання дитини, вчинені з метою експлуатації, з використанням обману, шантажу чи уразливого стану дитини.

Жорстоким поводженням з дитиною є:
-  будь-яка  форма  рабства  або  практика,  подібна  до  рабства,  зокрема  продаж  дітей  та торгівля ними, боргова залежність, примусова чи обов’язкова праця, включаючи примусове чи обов’язкове вербування дітей для використання їх у збройних конфліктах;
-  використання,  вербування  або  пропонування  дитини  для  зайняття  проституцією, виробництва  творів,  зображень,  кіно-  та  відеопродукції,  комп’ютерних  програм,  інших предметів порнографічного характеру;
- робота, яка за характером чи умовами виконання може завдати шкоди фізичному або психічному здоров’ю дитини;
-  використання  дитини  в  жебрацтві,  втягнення  її  в  жебрацтво  (систематичне випрошування грошей, речей, інших матеріальних цінностей у сторонніх осіб);
- втягнення у злочинну діяльність, залучення до вживання алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин;
- дії, що призвели до виникнення обставин, за яких дитина стала очевидцем злочину проти життя, здоров’я, волі, чести, гідности, статевої свободи, статевої недоторканності особи;
- статеві зносини та розпусні дії стосовно дитини з використанням примусу, погрози, сили, довіри,  авторитету,  впливу  на  дитину,  особливо  вразливої  для  дитини  ситуації,  зокрема  її розумової  чи  фізичної  неспроможності,  пов’язаних  з  віком,  фізичних,  психічних, інтелектуальних чи сенсорних порушень або залежного середовища, зокрема в сім’ї.

Жорстоке поводження з дітьми виявляється на рівнях:
   • «батьки – діти» (родинні зв’язки);
   • «дорослі – діти» (професійне, особисте спілкування);
   • «діти – діти» (міжособистісні стосунки);
   • «діти – чужі, незнайомі».
        Жорстоке поводження з погляду порушення прав дитини можна розглядати як:
  • ігнорування потреб дітей, порушення їхніх прав;
  • відсутність догляду за ними (чи незадовільний догляд);
  • ізоляція дитини, бойкот (у дитячому колективі);
  • відсутність проявів батьківської любові, доброти, чуйності;
  • безвідповідальність стосовно дітей;
  • бездіяльність батьків щодо дитини у скрутній ситуації;
  • насильство;
  • брутальність, глузування, неповага до гідности, особистости дитини;
  • таке ставлення до дитини, яке не враховує її вік: дитина просто не в змозі виконати те, що вимагають від неї батьки;
  • авторитарний стиль спілкування з дитиною;
  • нехтування дитиною;
  • ошукування дитини.

 

Насильство над дітьми – це фізичне, психологічне, сексуальне насильство або відсутність виховання та піклування про дітей батьками, особами-опікунами чи сторонніми людьми, які доглядають за дітьми. Насильство над дітьми може містити будь-яку дію насильницького характеру, нехтування, зловживання або нездатність, небажання чи невміння виховувати й опікуватися дітьми від батьків чи інших осіб, що призводить до фактичної або потенційної шкоди дитині. Може спостерігатися в сім’ї, у місці проживання дитини, на вулиці або в організаціях, школах чи громадах, з якими дитина взаємодіє.

 

Насильство за ознакою статі – діяння, спрямовані проти осіб через їхню стать, або  поширені  в  суспільстві  звичаї  чи  традиції  (стереотипні  уявлення  про  соціальні функції  -  становище,  обов’язки  тощо  -  жінок  і  чоловіків),  або  діяння,  що  стосуються переважно  осіб  певної  статі  чи  зачіпають  їх  непропорційно,  які  завдають  фізичної, сексуальної, психологічної або економічної шкоди чи страждань, включаючи погрози таких дій у публічному або приватному житті.

 

Домашнє насильство – це один із різновидів насильства. Воно відрізняється від інших проявів (на вулиці, під час воєнних дій, під час конфлікту, в колективах тощо) тим, що коїться близькими один до одного людьми (родичами або членами сім’ї), які мають тісні стосунки – кровні,  емоційні,  шлюбні,  інтимні,  господарські  тощо.  Отже,  попередження  та  протидія домашньому насильству, а також надання допомоги постраждалим ускладнюються саме тим, що дане правопорушення стосується близьких людей.

Основні ознаки домашнього насильства:
насильство  завжди  здійснюється  за  попереднього  наміру,  тобто  умисно. Це означає, що особа, яка вчинила насильство, усвідомлювала або повинна була усвідомлювати характер  вчинюваних  нею  дій  або  бездіяльності,  передбачала  або  могла  передбачити (виходячи з її фізичного і психічного стану) можливість настання таких шкідливих наслідків, як заподіяння моральної шкоди, шкоди фізичному або психічному здоров’ю іншого(-их) члена(-ів) сім’ї.  Необхідно  зазначити,  що  вчинення  насильства  у  стані  алкогольного  сп’яніння  не виключає  можливості  особи  усвідомлювати  і  передбачати  настання  шкідливих  наслідків. Згідно з Кримінальним кодексом України особа, яка скоїла злочини в стані сп’яніння внаслідок вживання  алкоголю,  наркотичних  засобів  або  інших  одурманюючих  засобів,  підлягає кримінальній відповідальності;
дії  унеможливлюють  ефективний  самозахист. Найчастіше  люди,  які  вчиняють насильство,  мають  певні  переваги  –  це  може  бути  вік,  фізична  сила,  економічно  вигіднішестановище  тощо.  Наприклад,  педагог  знущається  над  дитиною,  змушуючи  її  робити ганебні вчинки перед усією групою, маючи перевагу у віці, посаді, статусі;
•  дії  порушують  права  і  свободи  особи. Кривдник(-ця)  завжди  намагається контролювати свою жертву, тим самим обмежуючи права та свободи. Наприклад, якщо жінка не  хоче,  не  може  саме  зараз  мати  інтимні  стосунки  зі  своїм  партнером,  а  він  наполягає, ображає, погрожує і врешті-решт отримує бажане – це насильницька дія;
насильницькі дії спричиняють шкоду (фізичну, морально-психологічну, матеріальну) іншій  особі.  Наслідком  насильницької  дії  завжди  є  шкода  –  це  можуть  бути  і  матеріальна втрата (вкрадені гроші, відібрана частина спільно заробленого майна), і ушкодження (синці, переломи), і погіршення емоційного стану (сором, страх, пригнічення). Наприклад, шкодою від шантажу може стати депресія, спроба самогубства.

Насильство та жорстоке поводження можуть мати різні форми, проте всі вони завдають шкоди здоров’ю, розвитку і соціалізації дитини.